коли у тобі стільки землі
що пахнеш квітами й проростаєш травами
коли із тебе роблять чаї
запашні і паруючі чарами

я знаю, що земля горить.

коли у тобі стільки світла
що хвилюєш веселкою вії
і скрапуєш з моїй очей
на палець накручуєш мрії
витримкою ночей

я знаю, що ще трохи - й мить.

але коли ти
ось так
просто
дихаєш -

я не знаю, хто я.

(рефлексійно на Г. Чубая)

Коли ти стаєш на коліна
отут біля мене поруч
і збираєш в траві суниці,
я знаю,
що ти земна.

Коли ти стаєш на обрії
і береш у долоні сонце,
я знаю, 
що ти небесна.

А коли ти стаєш ген там серед поля 
по пояс у синіх травах,
а руками пірнаєш у небо, 
пропахла зорями і ромашками,
пропахла ромашками й хорями, - 
от тоді я уже не знаю,
яка ти...